Освещены вопросы хронологии, стратиграфии и технико-типологической вариабельности среднепалеолитических комплексов Крыма на основе результатов комплексных междисциплинарных исследований международной Крымской палеолитической экспедиции, проводимых на территории полуострова в последние десятилетие. Рассмотрены хозяйственная специфика поселений и типологическая вариабельность индустрий в среднем палеолите региона.

Розроблено хронологію технокомплексів і фацій середнього палеоліту Східної Європи. Установлено природні й антропогенні фактори, що впливали на типологічну варіабельність середнього палеоліту. Суть типологічної варіабельності середньопалеолітичних індустрій полягає у застосуванні традиційних технологій і моделей використання кам'яної сировини. Левалуа-мустьєрський, мікокський і мустьєрський пластинчастий технокомплекси відображають культурно-стилістичну варіабельність середнього палеоліту Східної Європи. Формами типологічної варіабельності є різноманітність типолого-статистичних ознак у межах технокомплексу - фаціальна варіативність, що залежить від редукції артефактів.

Протягом перших п'яти років виконання міжнародного кримського палеолітичного проекту головну увагу було зосереджено на дослідженні трьох середньопалеолітичних (Кабазі II, Кабазі V та Старосілля) та однієї пізньопалеолітичної (Сюрень I) пам'яток Західного Криму. До того ж, протягом двох польових сезонів досліджувалась східнокримська пам'ятка - Буран-Кая III, де були знайдені як середньо-, так і пізньопалеолітичні комплекси. Головні результати зусиль учасників проекту полягають у встановленні абсолютної хронології (понад 80 дат) як для середнього, так і для ранньої доби пізнього палеоліту півострова, визначенні технологічної та типологічної варіабельності для кримських середньопалеолітичних індустрій (західнокримська, кіїк-кобинська, старосільська та ак-кайська) та оріньяку варіанту кремс-дюфур Сюрені I. Новий тип індустрій було виявлено в 3 культурному шарі Старосілля. В Буран-Каї III, шар С, знайдено перші свідчення наявності в Криму східноселетських комплексів. Результати проведених досліджень вказують на те, що всі датовані середньопалеолітичні пам'ятки існували протягом останнього гляціалу. До того ж близько 30 тис. років тому на терені Криму співіснували кримсько-мікокська (індустрії старосілля, кіїк-кобинська та ак-кайська), західнокримська, східноселетська та оріньякська традиції в обробці каменю.

В последнее время были предложены две гипотезы, получившие названия "вулканической зимы" и "буран-кайских каннибалов". Исходя из данных, добытых при раскопках северокавказской пещеры Мезмайская и крымского грота Буран-Кая III, утверждается ранний возраст (35 - 40 тыс. cal BP) появления людей современного антропологического вида в Крыму и на Северном Кавказе. По мнению авторов гипотезы "вулканической зимы", неандертальцы Восточной Европы "не пережили" сорокатысячного рубежа из-за экологических условий, вызванных извержением кавказских вулканов. На основании анализа стратиграфии, хронологии, кремневых артефактов, изделий из органических материалов Мезмайской пещеры и грота Буран-Кая III сделан вывод о несостоятельности предложенных гипотез.

Доповідь присвячена одній з фундаментальних археологічних проблем - появі людини сучасного анатомічного складу в Європі загалом і в Східній Європі зокрема. Співробітники інституту археології НАН України зробили помітний внесок у накопичення фактичних даних та їх комплексну інтерпретацію. Зокрема, вдалося довести співіснування неандертальців та сапієнсів на території Криму, розробити концепцію перехідного періоду як специфічного етапу в історії людства, що характеризується співіснуванням антропологічно різних видів людей, і запропонувати його хронологічні межі.

Культурное подразделение среднеднепровского эпиграветта основано на изучении типологических особенностей типологии каменных вкладышей метательного вооружения. Выделяются Межиричская, Мезинская, Юдиновская и Овручская индустрии, а также ряд типов памятников (Nuzhnyi 2008). Вкладыши Межиричской индустрии представлены изготовлеными на пластинах и микропластинах ланцетовидными остриями с притупленным краем и прямоугольниками. Ланцетовидные острия на отщепах, пластинах и пластинках, а также "атипичные прямоугольники" на пластинах и пластинках составляют специфику Юдиновской индустрии. Для Мезинской индустрии характерны острия на пластинках и микропластинах с прямым притупленным краем и косо-ретушированным/тронкированным основанием. Овручская индустрия представлена ланцетовидными остриями с выпуклым притупленным краем и косо-ретушированным основанием. Прямоугольники не характерны для Овручской и Мезинской индустрий. Изучение хронологии основано на 135 радиоуглеродных датах для 16 стоянок. Наиболее ранним проявлением эпигравета среднеднепровского бассейна является стоянка Бармаки, 2 на Волыни (19 195 - 18 743 кал. л. н.), а наиболее поздним - Пушкари IX, 1 на Десне (13 672 - 13 066 кал. л. н.). Таким образом, на территории бассейна Среднего Днепра эпиграветтский технокомплекс существовал от 20/19 до 14/13 тыс. кал. л. н. Большая часть поселений Мезинской, Юдиновской, Межиричской индустрий сосуществовали в интервале 18,5 - 17,0 тыс. кал. л. н. Радиоуглеродные даты для Овручской индустрии пока не известны. На основаниитипологических исследований и анализа данных радиоуглеродной хронологии представлена гипотеза эволюции эпиграветтского технокомплекса на территории бассейна Среднего Днепра. Развитие местных граветтских индустрий было прервано в начале максимума ледникового периода. Самые поздние проявления граветта в бассейне Десны и на Волыни датируются 28,4 - 24 и 33 - 30 тыс. кал. л. н., соответственно. Период депопуляции бассейна Среднего Днепра длился 5 - 6 тыс. лет: от 25/24 до 20/19 тыс. кал. л. н. В целом, это время соответствует ухудшению климатических условий последнего ледникового максимума. Около 19 тыс. кал. л. н. с западной части среднеднепровского бассейна началась реколонизация этой территории. Мезинская и Овручская индустрии демонстрируют ряд сходных черт с комплексами Прикарпатья и бассейнов Прута и Днестра. Проблема происхождения Юдиновской и Межиричской индустрий далека от своего разрешения. Некоторые технологические приемы обработки камня и импорт раковин черноморских моллюском указывают на возможные связи с обитателями более южных регионов степной зоны. Данная статья была подготовлена в рамках плановых тем Института археологии НАН Украины и международного проекта "Social networks and environmental conditions before, during and after Last Glacial Maximum in Volhynia, Western Ukraine", DFG-392605832.

Культурное подразделение среднеднепровского эпиграветта основано на изучении типологических особенностей типологии каменных вкладышей метательного вооружения. Выделяются Межиричская, Мезинская, Юдиновская и Овручская индустрии, а также ряд типов памятников (Nuzhnyi 2008). Вкладыши Межиричской индустрии представлены изготовлеными на пластинах и микропластинах ланцетовидными остриями с притупленным краем и прямоугольниками. Ланцетовидные острия на отщепах, пластинах и пластинках, а также "атипичные прямоугольники" на пластинах и пластинках составляют специфику Юдиновской индустрии. Для Мезинской индустрии характерны острия на пластинках и микропластинах с прямым притупленным краем и косо-ретушированным/тронкированным основанием. Овручская индустрия представлена ланцетовидными остриями с выпуклым притупленным краем и косо-ретушированным основанием. Прямоугольники не характерны для Овручской и Мезинской индустрий. Изучение хронологии основано на 135 радиоуглеродных датах для 16 стоянок. Наиболее ранним проявлением эпигравета среднеднепровского бассейна является стоянка Бармаки, 2 на Волыни (19 195 - 18 743 кал. л. н.), а наиболее поздним - Пушкари IX, 1 на Десне (13 672 - 13 066 кал. л. н.). Таким образом, на территории бассейна Среднего Днепра эпиграветтский технокомплекс существовал от 20/19 до 14/13 тыс. кал. л. н. Большая часть поселений Мезинской, Юдиновской, Межиричской индустрий сосуществовали в интервале 18,5 - 17,0 тыс. кал. л. н. Радиоуглеродные даты для Овручской индустрии пока не известны. На основаниитипологических исследований и анализа данных радиоуглеродной хронологии представлена гипотеза эволюции эпиграветтского технокомплекса на территории бассейна Среднего Днепра. Развитие местных граветтских индустрий было прервано в начале максимума ледникового периода. Самые поздние проявления граветта в бассейне Десны и на Волыни датируются 28,4 - 24 и 33 - 30 тыс. кал. л. н., соответственно. Период депопуляции бассейна Среднего Днепра длился 5 - 6 тыс. лет: от 25/24 до 20/19 тыс. кал. л. н. В целом, это время соответствует ухудшению климатических условий последнего ледникового максимума. Около 19 тыс. кал. л. н. с западной части среднеднепровского бассейна началась реколонизация этой территории. Мезинская и Овручская индустрии демонстрируют ряд сходных черт с комплексами Прикарпатья и бассейнов Прута и Днестра. Проблема происхождения Юдиновской и Межиричской индустрий далека от своего разрешения. Некоторые технологические приемы обработки камня и импорт раковин черноморских моллюском указывают на возможные связи с обитателями более южных регионов степной зоны. Данная статья была подготовлена в рамках плановых тем Института археологии НАН Украины и международного проекта "Social networks and environmental conditions before, during and after Last Glacial Maximum in Volhynia, Western Ukraine", DFG-392605832.

Окреслено основні напрями роботи та проблематику досліджень у сучасній археологічній науці. Викладено результати польових робіт та аналітичних розробок в Україні впродовж останніх п'яти років, визначено напрями подальших досліджень. Представлено частину бази даних, сформованої на основі дослідження археологічних колекцій, наявних у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, де впорядковано та систематизовано матеріали археологічних колекцій, здобутих експедиціями або переданих від ІА АН СРСР, ІА АН УРСР, ІІМК АН СРСР, Київського історичного музею, музею-заповідника ім. Макаренка (с. Ковалівка Полтавського району), Археологічного музею Харківського університету ім. Каразіна, Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка, Сімферопольського музею й інших установ протягом 1944 - 2010 рр. Розглянуто внесок Василя Ляскоронського в розвиток вітчизняної археології, з'ясовано участь ученого в підготовці та проведенні XI - XV археологічних з'їздів. Наведено характеристику процесу акумуляції другого культурного шару верхньопалеолітичної стоянки Бармаки. Викладено результати дослідження трипільського шару на багатошаровій пам'ятці Зеленче III. Сформульовано критерії виділення камерних поховань епохи вікінгів у Середньому Подніпров'ї. Проведено аналіз плінфи оборонних мурів XII ст. Печерського монастиря (за даними розкопок 1951 - 2018 рр.). Висвітлено історію відкриття та вивчення маловідомого в Україні Заліського скарбу з Тернопільщини, що зберігається в Музеї історії мистецтв у Відні.